Громадську організацію з Краматорська на Донеччині “Клуб рибалок України” (Юей Фішинг Клуб) офіційно зареєстрували у 2018 році, хоча, як згадують старожили, її діяльність почалась значно раніше. Спочатку Клуб об’єднував поцінувачів рибної ловлі, спортсменів чи аматорів, які популяризували такий вид відпочинку та брали участь у змаганнях.

До речі, учасники Клубу стверджують, що стереотип про рибалок виключно чоловіків — хибний. Серед активістів багато жінок, які полюбляють такий вид відпочинку. А зараз ще доводиться боротись зі стереотипом, що “рибалки - це не серйозно” і справами доводити висококваліфікованість своїх фахівців, постійно самовдосконалюються, щоб створювати неймовірні заходи та реалізувати найскладніші проєкти задля допомоги у центрах, які є майже по всій Україні.

Якісне дозвілля для дорослих та дітей

Поступово діяльність організації розширювалась, а коли до команди долучилося багато нових учасників цілими родинами, стало зрозумілим: треба подумати над організацією спільного дозвілля дітей та їх батьків.

“Так і народилась ідея створення ТатоХабу, де ми хотіли налагодити якісні зв’язки саме татів та їхніх дітей, - розповідає керівник краматорського осередку Клубу Олександр Іванов. - Для цього влаштовували спільні сплави по Сіверському Донцю, екотолоки, запрошували в гості справжніх байкерів, постійно проводились різні тематичні заходи. Розробили посібник “Я готуюсь стати татом” і запустили програму відповідального татівства”.

Краматорський ТатоХаб став одним з найпопулярніших місць для активної молоді. “Краматворці” - волонтерське крило організації налічувало понад 120 активних членів, які приходили на збори, допомагали в проведення великих фестивалів з риболовлі. На початок повномасштабного вторгнення громадська організація налічувала понад 300 постійних учасників.

Екстрене реагування

Переживши перший шок від обстрілів міста 24 лютого 2022 року, краматорські рибалки почали діяти, бо розуміли, що містянам потрібна допомога. Маючи гарно налагоджені контакти з іншими організаціями регіону для координації, створили Громадську спілку “Все буде добре”, яка об’єднує вже 59 організацій.

“Так, вже з перших днів наші волонтери спільно з комунальними службами та іншими небайдужими мешканцями почали долучатись до облаштування лікарень та закладання вікон піском, розвантаженню гуманітарної допомоги, яка почала поступати в місто. Значна частина волонтерів майже з перших днів почала виходити на залізничний вокзал для допомоги тим, хто евакуюється з міста, - згадує Олександр Іванов. - З ростом кількості охочих евакуюватись росла і наша команда. Так продовжувалось до 8 квітня 2022 року, коли ворожий удар залишив криваву пляму в історії Краматорська. Серед загиблих був і волонтер Громадської спілки Роман Семенцов”.

Чоловіку було 40 років, до повномасштабного вторгнення він працював на “Новокраматорському машинобудівному заводі”. У загиблого залишилася дружина і п’ятеро дітей: багатодітний батько легко знаходив в спільну мову з малими, які були в стресі у процесі евакуації. На жаль, у той день на вокзалі в Краматорську загинула 61 людина, 109 – отримала поранення. Але вже наступного довелося домовлятися з волонтерами щодо автобусів, щоденно з Краматорського автовокзалу відправляли до 300-500 мешканців. До евакуації людей залучали й міські автобуси, й іноземних волонтерів, й комунальні автобуси інших міст, наприклад, з Дніпра.

“Для комфорту облаштували пункт обігріву, де можна було випити гарячого чаю, перекусити. Цей пункт також був необхідний і водіям, оскільки вони майже весь час проводили в дорозі без вихідних, - каже Олександр. - Запрацювала Гаряча лінія з евакуації, яка працює й зараз, охоплюючи всю Донеччину. Номер гарячої лінії 098-890-33-18. Там люди можуть записатись на евакуаційний потяг, дізнатись подробиці про порядок евакуації”.

Паралельно з евакуацію рибалки почали допомагати краматорчанам. У співпраці з World Central Kitchen кожен з чотирьох краматорських центрів видавав до 10 тон гуманітарної допомоги щодня. Були точки видачі у Дружківці, Слов’янську, активісти розвозили допомогу і по маленьких селищах регіону — всього у 32 громадах Донеччини. Також допомогу у центри привозили іноземні волонтери, які постійно надавали гігієнічні набори, одяг, іграшки й багато іншого.

Дитинство на війні

Волонтери бачили велику кількість дітей, які, на жаль, залишались в місті. Тому вирішили для них організувати щотижневі заняття, де б малеча, чиє дитинство проходить на війні, отримували першу психологічну допомогу та емоційне розвантаження. Всі заходи відбуваються з урахуванням вимог безпеки, поруч з приміщенням Хабу є укриття.

“Поступово кількість дітей в місті збільшувалась, батьки повертались з евакуації, з’являлося багато переселенців, які приїхали до Краматорська зі зруйнованих та окупованих міст, - розповідає керівник. - Наші групи допомоги також розширювались: понад 300 учасників на постійній основі відвідують зараз наші заходи”.

"Моїй доньці Кірі 10 років. Ми живемо в окремому селищі в межах міста, де й до великої війни було небагато дітей. А зараз взагалі майже усі виїхали, - ділиться краматорчанка Тетяна Кухар. - З початку пандемії школярі навчалися здебільшого онлайн, тому повноцінно спілкуватися з однолітками у донці майже не було шансів. Тому ми дуже зраділи, коли дізналися, що є таке місце, де проводять майстер-класи”.

Тетяна каже, що вперше зайшли в офіс Клубу запитати про гуманітарну допомогу, а знайшли коло однодумців. Вже понад рік її Кіра ходить на заняття, дуже шкодує, якщо з якоїсь причини не виходить відвідати. Бо дівчинка обожнює творити своїми руками: малювати, робити аплікації, вишивати.

“Ми вдома маємо цілу колекцію, хоча більшість своїх робіт вона дарує бабусі, яка від них у захваті! Але головне, що там у Кіри з’явилися живі, а не віртуальні друзі — нещодавно вона там подружилася з новенькою дівчинкою, телефонують одна одній, чекають на зустрічі. Перед новим роком Кіра взяла участь ще й у театралізованій виставі, що для неї було справжнім дивом. Бо, якщо чесно, останнім часом в Краматорську дуже мало чого залишилося для дозвілля та розвитку дітей”, - каже Тетяна.

Запрошення дітей до цікавих та корисних занять допомагає залучати до активностей дорослих. Часто, очікуючи малечу, матусі та татусі стають учасниками різних заходів, які допомагають турбуватися про власне ментальне та фізичне здоров’я.

“З літа 2023 мій п’ятирічний Святослав почав займатися у краматорському ТатоХабі. І він обожнює своїх вчителів - Олену Володимирівну та Надію Юріївну, - ділиться Юліана Давиденко. - Для нас це острівець любові, тепла і турботи не лише стосовно дітей, а й до батьків. Бо паралельно проходять тренінги для батьків із психологом. На особисті консультації я не ходила, але групові заняття були цікавими: метафоричні карти, психологічні тести та інтерактивні бесіди. Також я потрапила на лекцію від лікаря-мамолога. Багато чого корисного дізналися”.

Юліана зізнається, що часом важливо навіть просто привести дитину на заняття і побути наодинці з собою або поспілкуватися з іншими матусями під гарячий чай або каву, яким завжди напоять у ТатоХаб. Особливо, коли діти два роки як не ходять у садочки: батьки й малеча позбавлені живого спілкування.

“Чимало також занять, де батьки беруть участь разом із дітками. Або спільно з психологом, або із запрошеними гостями, як, наприклад, ми робили суші”, - згадує жінка з вдячністю ініціативи активістів.

А тут клює!

На жаль, у Краматорську з міркувань безпеки неможливо влаштовувати заходи з рибалки. А за цим справжні поціновувачі “тихої охоти” дуже скучили. Тому організовують таке у Хмельницькому, куди релокувалась частина команди. Наприклад, провели риболовні змагання на річці Південний Буг, а один з волонтерів разом з іншими активними рибалками за підтримки Клубу організував зариблення озера в одному з районів міста Хмельницький.

“Це справжні сімейні свята. Ми прагнемо залучати татів до повноцінної участі у вихованні дітей. І рибалка, екологічні толоки, плавання на човнах — крутий спосіб це зробити, - пояснює керівник ТатоХабу у Хмельницькому Єгор Рибак, який є переселенцем з Маріуполя. - Восени ми запросили наших активних відвідувачів, наприклад, взяти участь у перегонах на надувних човнах. А між полу фіналом і фіналом тати, дідусі, дядьки чи старші брати могли покатати свою родину річкою. Було стільки емоцій, ви не уявляєте! Але ми дуже сміялися, коли побачили, що в одній родині на весла сіла дружина — щоб у чоловіка залишилися сила для перемоги. А потім діти малювали плакати на підтримку членів родини, які беруть участь у перегонах. Оце — справжня командна робота!”

Активний відпочинок на природі, за задумом активних рибаків, дає можливість татам відчути необхідність бути повноцінним учасником життя дитини. Створення атмосфери позитивної співпраці допомагає переносити цей досвід на буденне життя родини.

У ТатоХабах мають купу прикладів, коли після участі у подібних заходах на свіжому повітрі, чоловіки радо відгукуються і на інші ініціативи — допомогти зробити мольберт для юного художника чи разом з малечею зварити перше духмяне мило ручної роботи.

Активісти Клубу рибалок України вважають, що їхнє хобі - ключик до залучення дорослих не тільки до активностей, а й до життя дітей. Треба ловити рибку, яка ловиться — і це не тільки про успішний улов на рибалці!

Проєкти, які реалізує ГО “Клуб рибалок України”

- ТатоХаб при підтримці Фонду ООН у галузі народонаселення UNFPA - 9 осередків у Хмельницькому, Вінниці, Одесі, Херсоні, Києві, Краматорську, Новій Каховці, Ужгороді, Тернополі. Наразі Татохаби трансформуються, як неспеціалізовані послуги з превенції гендерно зумовленого насильства з перспективою роботи з ветеранами для надання психологічної та іншої підтримки їм та їхнім сім’ям, щоб інтегрувати останніх та запобігти насильству зокрема у родинах ветеранів.

- Центри цифрової освіти при підтримці UNICEF - обладнані навчальні простори, які забезпечують безперервний доступ до навчання дітей і підлітків, у яких він обмежений з тих чи інших причин (відсутність пристроїв, перебої зі світлом і зв'язком тощо), надолуження освітніх втрат дітей і підлітків, забезпечення можливості для дітей і підлітків брати участь у заходах неформальної освіти, якщо відповідні заклади не мають можливості з різних причин забезпечити їм таку можливість, надання психоемоційної підтримки дітям і підліткам, їх батькам та вчителям, підвищення професійних компетентностей вчителів тощо.

- Міжсекторна підтримка людей, які постраждали через бойові дії у південних та східних областях України при підтримці Гуманітарного фонду для України. Цей проєкт психосоціальної підтримки населення спрямований на поліпшення якості життя вразливих громад шляхом створення інноваційної структури, що включає центри психосоціальної підтримки в трьох територіальних громадах двох різних районів Донецької області: Краматорський - м. Краматорськ, м. Святогірськ; Покровський – м. Покровськ та діяльність трьох мобільних бригад при кожному центрі. Мобільні бригади забезпечують доступ до необхідних психологічних, юридичних та соціальних послуг у важкодоступних локаціях районів. Центри психосоціальної підтримки є центральними точками ініціативи, де проводяться групові консультації психологів, тренінги для розвитку особистості та навичок міжособистісної взаємодії. Зокрема, спеціальні заходи для дітей та їхніх батьків, що сприяють зміцненню сімейних взаємин та допомагають дітям у важких життєвих ситуаціях.

- Центри психологічної допомоги та репродуктивного здоров‘я по роботі особами, які зазнали ГЗН та секс-працівницями при підтримці Фонду ООН у галузі народонаселення UNFPA. Проєкт спрямований на підвищення рівня психологічного добробуту, фізичного та репродуктивного здоров’я цільових груп, а також на реабілітацію та соціальну реінтеграцію. Головна мета - створення інтегрованого центру на базі чинних закладів охорони здоров‘я, який надаватиме збалансовану та спеціалізовану підтримку особам, що стали жертвами гендерно-зумовленого насильства (ГЗН) та секс-працівницям.

- Ініціатива зі створення центрів життєстійкості “Місце сили” при підтримці ПРООН в Україні, в межах проєкту “EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні” за фінансової підтримки Європейського Союзу. Це нова ініціатива, яка реалізується у Камʼянському, Кременчуці та Ніжині, спрямована на створення інклюзивних та адаптивних просторів для всіх жителів громад, з особливим акцентом на найуразливіші групи населення. У фокусі - молодь та родини цих громад, зокрема, родини, що розділені через війну, родини, які втратили близьких, сім’ї ветеранів, внутрішньо переміщених українок та українців, людей з інвалідністю, представниць та представників етнічних спільнот та інших мешканців і мешканок громади.

- ММТ мобільні бригади психосоціальної підтримки при підтримці UNICEF.