Сергій Косяк — священник з Донецька, що став відомим на усю країну після того, як потрапив до катівні за організацію молитовного марафону. Він був пастором Євангельської церкві у Донецьку і проводив на набережній щоденну молитву за мир та цілісність України, до якої доєдналися представники різних релігійних громад. Зокрема серед них був нині покійний всесвітньо відомий вчений-релігієзнавець Ігор Козловський, який також перебував потім майже два роки у полоні та вийшов на волю за обміном. Молився за Україну і тодішній муфтій Духовного управління мусульман України “УММА” Саід Ісмагілов, який пізніше став військовим капеланом, а з 2022 року у лавах ЗСУ боронить країну.

Сергій Косяк

Саме про учасників цього марафону Сергій Жадан написав один з програмних віршів своєї збірки «Тамплієри» - «Я знав священика, який був у полоні», уривки з якого можна побачити у цьому тексті. Сергію Косяку вдалося тоді, у 2014-му, вийти з катівні, після чого разом з родиною виїхав з рідного міста. Залікувавши рани після перенесених тортур, Сергій включився у волонтерську діяльність.  В інтерв’ю 62.uaпастор та благодійник розповів про початок волонтерства, облаштування переселенців у Німеччині, кризу в роботі та запуск проєкту «Будинки милосердя» в Україні.

...Війна мене навчила не говорити про втрати.
З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати ...

(С.Жадан)

«Я зрозумів, що таких, як я, тисячі. Тож я зі своєю волонтерською командою почав облаштовувати бази для переселенців. Потім ми організували гуманітарний центр у прифронтових містах. Тож у 2014 році почалася моя волонтерська діяльність», - згадує ті часи Сергій.

Сергій Косяк після тортур у полоні

Після остаточного захоплення рідного міста та власного травматичного досвіду полону, він вже майже не мав вибору: чоловіку довелося відвезти свою дружину та дітей до Німеччини. Сам лишився в Україні, переключившись з порятунку душ на порятунок життів у прямому смислі: шукав автобуси та водіїв, які готові були їхати у населені пункти Донеччини, щоб вивозити мешканців з-під обстрілів.

Сергій Косяк став одним з тих, хто зробив волонтерську діяльність на користь України та її громадян одним зі своїх основних життєвих занять. Навіть переїхавши пізніше до родини в Німеччину, він продовжував жити на дві країни: як тільки бачив проблему у рідній, покаліченій війною Донеччині, одразу включався і міркував, що може зробити. Так з’явилися у Святогірську табори для дітей, вивезених з прифронтових громад, відкрилася пекарня і пральня у Мар’їнці.

У 2018-му священик написавкнигу «Донбас, якого ти не знав». Як зазначив тоді Сергій: «Я втомився чути половинчасту правду про ставлення до Донецька та Луганська, мовляв, ви там путіна звали, так вам і треба». Він описав, що відбувалося під час «русской весны» у Донецьку, що у місті робили російські окупанти з людьми, які були за Україну, вважав, що українці мають знати, як насправді все було, адже й українські телеканали спотворено висвітлювали події на Донбасі.

Останні чотири роки Сергій як священик є активно працює у Німеччині, де організував 6 українських центрів для богослужінь.

«Жив раніше для того, щоб бути героєм, у першу чергу, для своєї дружини та дітей, - підкреслює волонтер. - Але якщо ти справжній християнин, то вже волонтер. Це частина нашої природи – слугувати Богу через допомогу людям».

Сергій переконаний, якщо в людини горить вогник у серці, то вона обов’язково почне допомагати іншим і не чекатиме, поки знайдуться ресурси, а почне діяти. «Я можу акумулювати ресурси тих, хто дійсно хоче займатися волонтерством, - каже Сергій Косяк. - Коли ти робиш щось із захватом, щиро - це запалює інших».

Він зазначає, що волонтерська робота, дійсно, переросла у стиль життя. Важливо, що його дружина і двоє синів завжди підтримують та з розумінням ставляться до цього, адже така робота не приносить дохід, навпаки – іноді навіть доводиться багато витрачати і часу, і коштів.

...інститут церкви
поєднує нас усіх подібно до цегли,
випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки,
хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки...

(С.Жадан)

Повномасштабне вторгнення та масштабні виклики через евакуацію великої кількості людей не могли не позначитися на роботі Сергія. За його словами, це був досить складний період у житті, який призвів до особистої кризи. Волонтер каже, що коли працюєш із людьми, стандартних чи типових ситуацій не існує, особливо коли наступає така криза в державі, як повномасштабна війна.

«Коли ти «вигораєш», майже ніколи не відчуваєш цього. Бо це проходить повільно й непомітно», - зізнається волонтер.

Дратівливість, перевтома та повне занурення в роботу – це перші ластівки психологічного вигорання. Разом зі своєю командою Сергій уже евакуював до Німеччини 2,5 тисячі людей. Спочатку — до логістичного центру у Львові, де цілодобово волонтери допомагали прокладати подальший маршрут для евакуйованих, довозили до кордону з Польщею, а далі - німецькими автобусами везли людей міста Баутцен в Німеччину.

За словами пастора, весна 2022 року – це суцільний хаос та стрес. Для всіх. Інколи люди виїздили з України просто з копією внутрішнього паспорту.

«Щоб нікого не загубити, ми придумали прив’язувати до кожної людини повітряну кульку або наклеювати пов’язку, що світиться у темряві. Але були такі випадки, коли люди просто губилися, - ділиться Косяк. - Зазвичай 5-6 людей зникало під час кожної «хвилі» евакуації. Ми намагалися шукати, але, на жаль, у тому безладі, який був на кордонах, це було неможливо». Із сумом Сергій додає, що дуже сподівається, ті люди потрапили до інших благодійних організацій чи волонтерів, які їм допомогли облаштуватися, а не потрапили до торгівців людьми, бо тоді таких випадків вистачало…

Також кожен волонтер, що працює у темі евакуації, стикається зі стандартною проблемою - відмовою людей виїжджати. Сергій каже, що переконати людину евакуюватися в безпечне місце іноді просто неможливо.

«Одній жінці вдалося виїхати із зруйнованого Маріуполя до Німеччини, і вона благала нас забрати з Маріуполя доньку, з якою на той момент вже не було жодного зв’язку. Пізніше виявилося, що та знаходиться в укритті з дитиною. Через людей, які були поряд з нею, вдалося з’ясувати, що внаслідок постійних обстрілів жінка просто ні на що не реагувала, нікого не слухала. Я попросив знайомих там, щоб вони переказали: «Твоя мати жива та чекає на вас у Німеччині». І тоді вона ніби «прокинулась», погодилася на евакуацію. Через росію, фільтраційні табори, вона дісталася естонського кордону, Увесь цей час її супроводжували наші волонтери. Зараз вони всі, 24 особи, хто їхав з тією жінкою, знаходяться у Німеччині», - згадує Сергій історію, яких у перші місяці великої війни були сотні.

До речі, звернутися по допомогу щодо евакуації і зараз можна через його сторінку в Фейсбуці.

...Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти.
Серце моє легке і обійми мої розпростерті...

(Сергій Жадан)

Такий важкий досвід дається взнаки і таким людям з сильним духом та вірою, як Сергій. Аби не втратити остаточно душевну рівновагу через емоційне вигорання йому допомогла зміна виду діяльності. Тим більше, що поступово процес прийому біженців у країнах Європи налагодився, і зусиль волонтерів вже стільки не вимагав,

Протягом 2023 року Сергій разом зі своєю командою організовує в Україні «Будинки милосердя» для самотніх людей похилого віку та біженців. Найстаршому жителю цих поселень було...102 роки. Наразі відкрито п’ять таких будинків (три вже працює, удвох триває ремонт) у Дніпропетровській, Донецькій та Хмельницькій областях. В одній такій оселі можна розмістити у середньому від 15 до 30 осіб. А головна мета й мрія нашого героя – відкрити ще як мінімум 100 «Будинків милосердя» у різних куточках України.

«Я вже відчуваю, що частково виконав свою функцію в Німеччині. Зараз я повністю переключився на цей проєкт в Україні», - пояснює пан Сергій.

Але Сергій не відмовився повністю і від допомоги українцям в облаштуванні у Німеччині. На початку повномасштабного вторгнення це було нескладно, а зараз багатьом вже потрібна допомога родичів, які тут мешкають. Волонтер керує спеціальним центром допомоги у місті Баутцен Deutsch-Ukrainisches Zentrum Ostsachsen e.V. , де його підопічним допомагають вирішувати внутрішні питання.

Дар’я Наугольна