Для багатьох з нас студентські роки стали найщасливішим періодом. І зовсім не через любов до знань. О цій прекрасній порі розквіту життя ми були сповнені надій на прекрасне майбутнє, віри у власні сили, оптимізму та впевненості. І здавалося, що попереду на нас чекають тільки перемоги і щастя зовсім поруч, варто лише простягнути за ним руку.

До Міжнародного дня студента, що відзначають 17 листопада, ми попросили відомих чернігівців поділитися своїми спогадами про студентські часи.

Станіслав Іващенко, керівник проєкту “Дерев'яне мереживо Чернігова”:

“Я навчався у Київському національному економічному університеті ім. В. Гетьмана, а на п'ятому курсі в Університеті м. Констанц у Німеччині. Моє студентське життя було досить класичним у хорошому розумінні цього слова. 5 років життя у гуртожитку, безсонні ночі, прогули пар з друзями. На канікулах їздив волонтером в Угорщину, пізніше вчив турецьку в Анкарі. Два роки брав активну участь у діяльності міжнародної молодіжної організації AIESEC.

Найбільше сумую за безтурботністю тих часів, за регулярними подорожами, вештанням містом з друзями.”

Андрій Соколов, радіоведучий:

“Я навчався в Інституті економіки та управління з 1998 по 2003 рік, спеціальність - “Менеджмент підприємств та організацій”. Загалом студентське життя було веселим. Це був період, коли більше відчувалася свобода. Криза 1998 року, початук нульових... Такий цікавий час був, насправді. І ти вже не школяр, за яким спостерігають батьки та вчителі, ти вже студент, за тобою так не пильнують. Контролю вже не було, тотального, це величезний плюс. І ти ще не обзавівся власною родиною, в тебе нема сімейних обов'язків,обов'язків перед дітьми, тому цей час можна вважати найвеселішим та найвільнішим.

Студентські роки мені запам'яталися не тільки навчанням, хоча навчався я більш-менш нормально, диплом з відзнакою отримав. Одна з частин життя, невід'ємна на той момент, це КВН. Я був капітаном команди, ми грали в КВН з 2001 по 2004 рік. Ще я був інститутським ведучим на той час. І всі ці поїздки по районах, виступи у нас у драматичному театрі, у філармонії, весь цей сценічний досвід — це було дуже добре.

Ще ми випускали студентську газету. Починали зі стінгазети, яка висіла навпроти деканату. А потім вона переросла вже в паперове видання, яке скріплялося і яке розповсюджували ми самі. Знайти інтернет на той час було не так просто, щоб писати про щось, окрім факультетських новин. А хотілося ж ще якісь прикольчики знаходити, анекдоти на сайтах. Картинки ще малював хлопець, такі карикатурно-коміксного формату.

З яскравих подій пригадую виїзд команди КВН до Ніжина. Ми там грали у місцевій лізі. І сам факт того, що ти з друзями їдеш до іншого міста, там поселяєшся у готелі, там живеш декілька днів, готуєшся, репетируєш, перемагаєш (ну або програєш) - це цікаво. А потім повертаєшся до рідного факультету, показуєш декану кубок або грамоту, кажеш: “Осьо, дивіться, ми перемогли (або посіли якесь почесне місце)!” І тобою пишаються. Це дуже приємно.

Не сказати, щоб я аж дуже сумував за чимось, бо в кожному періоді життя є певні приємні моменти та спогади. Ну, мабуть, за відчуттям свободи і необтяженістю обов'язками. Бо тоді обов'язок у тебе був один: Учись, Андрюша і все буде добре!” Ось за цим я, швидше за все, найбільше сумую.”

Михайло Жирохов, військовий експерт:

"Студентство для мене - дуже знаменна пора. Тим більше, що я став студентом вже після військової служби і був притомніший, ніж людина, яка прийшла вчитися після школи. Тому я був старостою групи, багато чого зробив для своєї групи. І досі ми підтримуємо стосунки з одогрупниками, яких, на жаль, розкидало по всьому світу. Вони не тільки в Україні, але й в Європі, в Америці. На жаль, є й такі, що зараз знаходяться на окупованих територіях, тому що я навчався в Донецькому національному університеті.

Взагалі я з любов'ю згадую про своїх викладачів, про студентів, і це таке щось дуже важливе для мене й досі. А ті знання, ті навички, які я отримав в університеті, й досьогодні зі мною і приносять користь, я маю надію, суспільству.”

Олександра Федоренко, радіодіджейка:

“Студентські роки — це найприємніші спогади. Я навчалася в педагогічному університеті на історичному факультеті, відділення “Історія/психологія”. Це був абсолютно усвідомлено обраний факультет, бо мені була цікава і історія, і психологія, і я з задоволенням проходила курси з обидвох дисцпиплін. Але найяскравіші згадки у мене з практик, і, звісно найромантичніша - це археологічна практика. Причому вона у мене тривала не один сезон. Навіть після закінчення навчання я ще декілька сезонів їздила на археологічну практику. Звісно, що це було дуже яскраво, романтично, були навіть цінні знахідки, унікальні, знайдені мною. Це така школа життя, тому що ми вчилися й спілкуватся один з одним, і жити в походних умовах, і це мене реально загартувало.

Ну а психологічне відділення — там теж були дуже цікаві практикуми, коли ми поринули в різні гештальти, методи. Ми на одному з курсів проходили практику в лікарні в Халявині, це теж був незабутній досвід.

Саме по собі студентське життя було веселе. У нас була одна з найдружніших груп, ми десь до 3 курсу дуже згуртувалися. Багато хто з випускників істфаку, нашої групи та поточних сусідніх, стали друзями по життю, причому близькими. Це дуже сильно й круто, й це те, що я ціную”

Від імені редакції вітаємо усіх сьогоднішніх студентів і студенток зі святом, бажаємо цікавого та продуктивного навчання і легкої дороги в житті. І шанобливо вклоняємось тим юним українцям та українкам, які замість того, щоб продовжувати навчання у вишах, взяли до рук зброю й боронять рідну землю від ворога.

Ольга Мелашенко

Чернігівська Медіа Група