19 вересня Азербайджан оголосив про початок антитерористичних заходів локального характеру в Нагірному Карабаху. Як сказано у заяві Міноборони країни, мета цих заходів – забезпечення безпеки азербайджанських військовослужбовців і відновлення конституційного ладу Азербайджанської республіки в регіоні.

У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували, що стоїть за ескалацією бойових дій у Нагірному Карабаху

Збройні сили Азербайджану розпочали обстріл практично всієї території Нагірного Карабаху, а також операцію з прориву лінії зіткнення Нагірного Карабаху та взяття під контроль його населених пунктів. МЗС Азербайджану заявило, що єдиним шляхом до миру в регіоні є повне виведення вірменських ЗС з Карабаху та розпуск режиму в Степанакерті, і пригрозив повномасштабною сухопутною операцією у разі невиконання цих умов. Прем’єр-міністр Вірменії Н. Пашинян розцінив наземну операцію Азербайджану як етнічну чистку вірмен Нагірного Карабаху.

Нова ескалація в Карабаху загалом була прогнозованою. Адже Азербайджан наполягає, що самопроголошена Нагірно-Карабаська республіка (НКР, вірмени віддають перевагу назві «Арцах») – це його територія, при цьому Єреван офіційно не визнає незалежність Карабаху, хоча підтримує тісні зв’язки з його керівництвом (в самому Карабаху вірмени становлять три чверті населення). Загострення, подібні до нинішнього, трапляються регулярно з 1988 року, враховуючи два гарячі етапи – Першу карабаську війну (1992-94) та Другу карабаську війну (2020), які завершувались перемирʼям. За приблизними оцінками, внаслідок двох воєн з обох сторін загинуло близько 32 тис. осіб, тисячі вважаються зниклими безвісти.

Що стоїть за нинішнім загостренням ситуації в Карабаху?

По-перше, все говорить про те, що це штучна ескалація конфлікту – як узгоджена з владою Азербайджану відповідь кремля на проамериканську позицію Єревану та привід зміщення з посади Пашиняна. Недарма росія, яка вважає себе головним медіатором на переговорах щодо врегулювання конфлікту в Карабаху, підтримує Азербайджан зброєю і наразі не розглядає захисту Вірменії в рамках Організації договору про колективну безпеку під приводом того, що ОДКБ гарантує захист Вірменії лише у разі зовнішньої агресії, а російський миротворчий контингент, що дислокується в Карабаху, в ситуацію не втручається. Одночасно до Єревану звозять автобусами проплачених проросійських активістів, які будуть намагатися здійснити в країні державний переворот. З іншого боку вірменські праворадикальні кола звинувачують росію у провокуванні воєнної операції та вимагають від прем’єр-міністра рішучих дій.

Тож, відновлення масштабного збройного конфлікту вчергове демонструє деструктивний вплив москви на країни регіону та невиконання нею взятих на себе «миротворчих» зобовʼязань. Це може підштовхнути Вірменію до виходу з ОДКБ та висунення вимог вивести російську військову базу та миротворчий контингент. З цього приводу допускається варіант із перенесенням бойових дій на територію Вірменії.

По-друге, Туреччина, яка втручається у вірмено-азербайджанський конфлікт з початку 1990-х, вкотре продемонструвала готовність реально підтримати Баку з метою замінити росію як головного партнера Азербайджану. На тлі зовні стерпних стосунків з москвою Анкара активно веде гібридні війни проти союзників росії на Близькому Сході, в Азії та Африці. Зокрема, підтримкою однієї сторони конфлікту Туреччина намагається забезпечити безпеку нафтопроводу Баку-Джейхан і Південно-Кавказького газопроводу з Азербайджану як альтернативи шляхів постачання газу з росії. Також влада Туреччини розраховує зробити Карабах розмінною монетою у великому торгу з росією щодо північної Сирії та Лівії, де дві країни останні два роки з партнерів перетворилися на суперників, що мало не привело їх до війни. Наразі радник президента Р. Ердогана заявив, що Анкара поки не бачить необхідності відправляти військових у Карабах. Проте, як стверджує Вірменія, для підтримки своїх інтересів Туреччина перекинула у Карабах своїх «проксі» із сирійського Ідліба та надала Баку ударні безпілотники, які змогли вразити систему ППО супротивника та інші цілі. Тож, навіть у разі «заморозки» карабаського конфлікту, Туреччина продовжить свій вплив на Баку.

Наразі влада невизнаного Нагірного Карабаху прийняла пропозицію російських миротворців про припинення вогню з 13:00 20 вересня і підтвердила готовність сісти за стіл переговорів з азербайджанською стороною.

Проте розвиток подій у Карабаху доводить, що росія, ослаблена війною проти України та міжнародною ізоляцією, вже не несе жодної доданої вартості ані для своїх союзників по ОДКБ, ані для регіону загалом. Країнам Південного Кавказу та Центральної Азії час переосмислити свої зовнішньополітичні пріоритети, виходячи з того, що москва більше не є центром впливу, партнером чи медіатором, на якого можна покладатися у врегулюванні регіональних конфліктів.