З Тимуром Тайчиковим ми познайомились на одному з велозаходів. Він приїхав до Кривого Рогу з Маріуполя і активно бере участь у нечисленних, через повномасштабне вторгнення, велозаходах у нашому місті. Також хлопець активно катається вулицями нашого міста разом з велолюбителями.

Про життя під обстрілами, евакуацію та адаптацію у Кривому Розі Тимур розповів журналісту 0564.ua.

Тимур давно веде активний образ життя. Ще в 2017 році він познайомився з маріупольською велоспільнотою і став активно брати участь у різноманітних заходах, які проводили в Маріуполі.

Тимур з маріупольськими велосипедистами

«Мій друг розповідав, що є вело спільнота в Маріуполі, яка проводить різні покатушки. В них є чат, в який мене додали і так я познайомився з хлопцями з велоспільноти АзовBike і після цього я почав активно приймати участь в різних заходах», - розповідає Тимур. – «Я приймав участь у Велодні та інших велозаходах та перегонах, які проводила спільнота. Також в нас були покатушки після роботи».

Найбільша відстань, яку подолав Тимур – 190 кілометрів.

«Ця поїздка вийшла спонтанною», - розповідає він. – «Якось ми катались з хлопцями і хтось запропонував поїхати в Бердянськ. Ну ми вирішили що це непогана ідея і з’їздили тули й назад».

Тимур розповідає, що маріупольські велосипедисти добре знали про велозаходи, які проходили у Кривому Розі. Деякі приїздили на Залізну Сотню, яка проходила у нашому місті.

Тимур з маріупольськими велосипедистами

На 2022 рік маріупольські велосипедисти вже спланували декілька заходів, але всім планам завадило повномасштабне російське вторгнення. Вже з 24 лютого велосипедистам треба було вчитись виживати під обстрілами.

«Моїй сім’ї дуже пощастило, що наш район окупували останнім, тому в нас було відносно «тихо». Були бомбардування міста, від яких будинок здригався, але в цілому було спокійно», - ділиться Тимур. - «Вдень було «весело», ми збирали дрова, готували на кострі, а вночі, коли відбувались нальоти авіації, було страшно, бо прокидаєшся о 4 ранку з думкою, щоб хоч не в мій будинок прилетіло».

Тимур розповідає, що маріупольці настільки звикли до бомбардувань російської авіації, що прокидались завчасно і очікували вибухів.

Сім’я Тимура завжди була активною, саме тому в них були запаси їжі, що допомогло їм під час проблем з продуктами в місті.

«Ми з мамою їздили багато на екскурсії, тому завжди закуповували продукти, які довго не псуються. Бувало, що підчас моєї вело поїздки залишались продукти, які я купував в дорогу», - розповів Тимур. «Також ми завчасно купили трилітрову банку меду, тому запасів їжі могло вистачити на декілька тижнів».

Окрім їжі постали проблеми з питною водою, бо центральне водопостачання в місті було відсутнє.

«В нас на районі було три джерела, де можна було набрати воду», - ділиться Тимур. – «Вона не була чистою, але це було набагато краще, ніж топити сніг, як робили в інших частинах Маріуполя».

Похід за водою теж був небезпечним. Хлопець розповідає, що декілька людей загинули під час обстрілів стоячи в черзі.

В Маріуполі були проблеми зі зв’язком. В перші дні окупанти знищили мобільні вишки, тому додзвонитись до рідних не було можливості.

«Біля магазину «Київстар» місцеві інженери змогли підключити до генератора мобільну станцію, тому звідти можна було подзвонити», - каже Тимур. – «Я один раз зателефонував і повідомив рідним, що зі мною все добре. Також казали, що біля «танку» (один з пам’ятників в Маріуполі) теж ловить зв’язок. Я бачив, як люди говорять по телефону, але в мене не вийшло зловити мобільну мережу».

Через проблеми із зв’язком маріупольці не знали про гуманітарні коридори, яка влада намагалась організувати для мешканців, які хотіли виїхати на вільну від окупантів територію.

«Про те що є «коридор» ми дізнались випадково», - розповідає Тимур. – «15 березня ми побачили як сусіди кидають речі в автомобіль і виїжджають. Ми їх спитали що відбувається і вони нам розповіли, що ходять чутки, що є коридор на виїзд. Ми теж взяли все, що могло влізти в автомобіль, сіли та поїхали на виїзд з міста».

Він розповідає, що в той день було багато машин, які прямували на виїзд з міста в бік Бердянську.

«Нам пощастило, що ми виїхали нормально», - продовжує Тимур. – «На узбіччі ми бачили розстріляні цивільні автомобілі. Окупантам було весело. Вони відчували силу над беззбройними людьми, які нічого їм не можуть сказати».

За словами хлопця, 15 та 16 березня всі виїжджали без проблем. Не щастило маріупольцям, які виїжджали до або після.

«Коли виїжджав мій знайомий, то він розповідав, що окупанти зупиняли автомобілі і змішували чоловіків догола роздягатись. Деякі автомобілі не пропускали через тонування скла, через що водії прямо на місці зривали тонування, щоб мати змогу виїхати. Що цікаво, окупанти могли одне авто з тонуванням пропустити, а інше ні. Робили вони це вибірково. Їм було весело знущатись з людей».

Сім’я Тимура змогла виїхати в Запоріжжя, а вже звідти рушила у Кривий Ріг.

«У Кривому Розі в нас живуть родичі, у яких ми перший час жили. Також у Кривому Розі є підприємства «Метінвесту», на якому я працював у Маріуполі. Саме тому з працевлаштуванням не було проблем. Мене одразу прийняли на один із криворізьких заводів і я продовжую працювати за фахом».

Тимуру не вдалось забрати з Маріуполя свого двоколісного «друга». Потребу в велосипеді він відчув одразу.

«Одного дня я дуже довго не міг добратись додому. Дуже довго лунала повітряна тривога, під час якої на той час не працював комунальний транспорт, а маршрутки їздили переповненими. Через це я зрозумів, що для швидкого пересування по місту мені треба велосипед», - ділиться Тимур.

Він говорить, що звернувся до найближчого велосипедного магазину, де продавець Максим підказав йому, що у криворізьких велосипедистів є вечірні покатушки, на одну з яких він і прийшов. Після цього Тимур став активно брати участь в житті велоруху у Кривому Розі. Він вже брав участь у декількох велозаїздах, присвячених пам’яті загиблих військовослужбовців.

Тимур з криворізькими велосипедистами

Наш співрозмовник зазначає, що зараз в Україні дуже не вистачає велозаходів, тому він з радістю приймає участь у будь-яких подіях.

Тимур розповідає, що спілкується з маріупольськими велосипедистами через чат.

«Більшість велосипедистів Маріуполя змогли виїхати і зараз вони живуть в різних куточках України та світу, деякі досі живуть в Маріуполі. Серед велосипедистів є і загиблі. Наприклад Віктор Дєдов, журналіст і велосипедист з нашого міста, загинув під час бомбардувань».

Він вірить, що з часом маріупольські велосипедисти зможуть знову об’єднатись.

«Було б дуже добре, щоб колись ми знову всі разом зустрілись і змогли проїхатись вулицями нашого рідного Маріуполя».

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.